Надворі була ніч...

Надворі була ніч. Вона ніяк не могла збагнути чому він став таким жорстоким і байдужим до неї. Невже Марина – це та людина, заради якої рухне дружба… Цієї суботи вона не забуде ніколи…

З Сергієм Оля була знайома давно (з самого дитинства) і він завжди був уважним до неї як до рідної сестри, а тут таке. Але все ж це сталося…

Зранку день починався як завжди. Прокинувшись Оля подивилася в вікно, озирнулася по кімнаті, відчула м’якість і ніжність сонячних променів, які вже так і намагалися розбудити її від солодкого суботнього сну. Все неначе усміхалося їй і намагалося підняти і без того гарний настрій. Дівчина вирішила не підніматися раніше часу, адже спішити нікуди – субота, і поніжитися ще трішки, але тут вона відчула на своєму плечі чиюсь руку – це була мама.

-         Доню, вставай! До тебе прийшли. – лагідно прошепотіла вона.

-         Хто це з самого ранку? – невдоволено відповіла Оля і настрій наче водою змило.

-         Хіба ж ти забула? Сьогодні у Марини день народження і ви збиралися з друзями піти вибрати подарунок.

Оля опустила голову в подушку, полежала хвилини дві і почала одягатися. Вона вибігла на вулицю, усміхнулася і здавалося, що весь світ був біля її ніг.

-         О, привіт. Чому так рано? Ми що від ранку святкуватимемо.

-         Олю, яке від ранку – друга дня. – відповів Сергій  (кращий друг Олі), цілуючи її в щоку.

-         Нічого собі!..  То це я пів дня проспала?

-         Виходить що так.

Оля з дитинства дружила з Сергієм. Вони весь час проводили разом, а віднедавна дівчина помітила, що починає закохуватися в хлопця і від цього їй ставало страшно, адже вона боялася, що коли стосунки перейдуть на «новий щабель» то дружба не зможе бути такою ж як була, або взагалі не зможе тривати. Дівчина думала: «Яке кохання в 16 років?..  Ми з Сергієм просто друзі і про інше й говорити не слід, але почуття так і рвалися на волю.»  Особливо вона це відчувала тоді, коли він наближувався до неї або ж цілував у щічку. Тоді їй здавалося, що весь світ злився у ньому і немає нікого крім них двох. Ці думки неодноразово пропливали в її світлій голівці і вона не могла нічого з ними вдіяти.

Компанія підібрала по дорозі ще декількох друзів і вони попрямували в магазин. Покупку подарунка доручили Олі, адже вона була єдиною дівчиною в компанії, що зібралася.

-         Ну, Олю, в цих справах ти головна, отже вибирай подарунок, а ми підтримаємо. – сказав хтось із компанії і всі дружно підтримали ці слова.

Але Олю це не збентежило, адже вона звикла біти у хлопчачій компанії і вирішувати такі питання за них всіх (тим більше, що вона знала який подарунок хотіла отримати Марина – золотий ланцюжок на шию з кулоном). Вони придбали подарунок і попрямували в кафе, завідуючим якого працював Маринин батько. Там і збиралися на 15-ту годину святкувати 18-річчя Марини. Зібралися всі: друзі, приятелі, однокласники,подруги. І ось у зал ввійшла Марина. Всі зразу ж линули вітати іменинницю. Свято розпочалося, всім було дуже весело. І лиш одна Оля не могла збагнути, чому Сергій сьогодні ні разу не підійшов до неї, не сказав ані словечка в її сторону за вечір. В голові Олі враз виникла думка: «А що, як він не хоче більш зі мною навіть дружити, а я закохалася в нього… Що коли він соромиться спілкуватися зі мною… Або ще гірше, якщо він закоханий в когось та це не я…»

Сергій сидів на протилежному боці танцювальної зали і щось розповідав своєму другові Андрію нервово поглядаючи у різні сторони.  Він говорив і не міг зосередитись, що було видно з його невпевненого та пригніченого погляду… Враз Сергій підвівся і підійшов до своєї однокласниці (іменинниці Марини), яка сиділа поруч з Олею. Оля завжди підозрювала, що Сергій не байдужий до її подруги Марини і на цей раз все підтвердилося більш ніж… Він присів біля Марини, поклав свої руки їй на коліна, прошепотів щось на вухо, взяв за руки і вони пішли танцювати. Це досить здивувало і вкотре розчарувало Олю: «Невже він справді закоханий в Марину, а до мене йому ніякого діла немає. Невже справді я лиш пляма в його житті, яку він з радістю зітре. Чому він пішов танцювати з нею, а не зі мною? Чим я гірша?..» … і сльози цілими гронами покотилися з її таких дитячих і водночас таких дорослих очей. Вона не тямилася від болю і схлипувала від сліз. Але що це невже це її Сергій, якого вона так кохає і точно це знає?.. Так це він… І біль ще дужче охопив її груди. Вона все зрозуміла: Сергій  так пристрасно поцілував після танцю Марину і пішов на сцену… «вітати її пішов, або в коханні зізнаватися – чудова нагода…» - подумала Оля і в розпачі вибігла надвір.

Було важко зізнатися самій собі, що битву програно ще не почавши її. Все навколо Олі стало сірим, непомітним, буденним та зовсім марним. Клубок розплутався і життя здавалось закінчилося.

Тим часом у залі немов стріла пролетіла – Сергій, побачивши, що Оля вибігла надвір вся в сльозах, не зрозумівши що діється, ніби обпечений здійнявся зі сцени та кинувся вслід Олі. Ніхто не міг зрозуміти, що сталося і лиш один Андрій спокійно усміхався з таким виразом обличчя, ніби з його душі камінь спав.

А Сергій вибіг на вулицю, озирнувся навкруги і побачив сумну, заплакану Олю, яка сиділа на східцях і витирала сльози хустинкою. Він підійшов до неї, лагідно поклав руку на її плече і вона враз, відчувши якесь невимовне тепло, різко повернула голову.

-         Чого тобі? – запитала Оля знову ніби згорнувшись у свій тісний та похмурий світ.

-         Чого ти так зі мною? Хіба я тобі щось зробив? Хіба я тебе чимось образив? – засмучено відповів хлопець сідаючи на ті ж східці.

-         Не запитуй мене ні про що. Я не маю ні найменшого бажання зараз говорити з тобою.

Він підвівся, обернувся і хотів було піти, але щось невимовне ніби охопило його і він враз повів якусь нову незрозумілу для Олі мову.

-         Ти ніколи не могла зрозуміти мене і напевно вже не зможеш. Скільки б я не натякав ти все ж намагалася уникати мене. Ти ніби сухар, який ніколи не може зрозуміти справжніх почуттів. Я думав, що ми рідні люди і нам буде дуже легко перейти з дружби на кохання, але я помилявся – ти не зможеш мене покохати. Взагалі то кажуть, що серцю не накажеш… - і його голос враз стих. – але ти могла б хоч не відкидати мене. Я ж все таки не чужий для тебе… Не знаю, може я поспішив, коли хотів сьогодні освідчитися тобі на сцені, але це було від щирого серця і я думаю, що ти зробила негарно коли під час цього вийшла… І…

Не встиг Сергій закінчити фразу, як Оля …

(продовження слідує)